Бердичівська громада, що на Житомирщині, складається лише з трьох населених пунктів, але досить індустріально розвинена.
“Війна, звісно ж, внесла корективи, але підприємства всі працюють. Ми робили усе від громади для того, щоб вони працювали. І радує, що ніхто не зупинився”, ―
розповідає голова громади Сергій Орлюк.
З початком повномасштабного вторгнення громада зосередилась на захисті міста: будували фортифікаційні споруди, акумулювали населення та бізнес.
“Довелося все по-новому кардинально перепланувати, а від чогось взагалі відмовитись. Війна не вибирає. Під неї треба підлаштовуватись”, ―
пригадує Ліпецький Володимир, директор Бердичівського пивзаводу.
Директор м`ясокомбінату “М`ясовита” Геннадій Галецький пригадує, що зранку 24 лютого повернули усі машини з маршрутів і намагалися заспокоїти працівників:
“Люди стали перед прохідною і відмовилися йти працювати. Потрібно було стояти з ними там півгодини-годину, розповідати, що все буде нормально, переможемо, треба йти працювати”.
Бердичівці, згуртувавшись, зуміли налагодити внутрішні процеси й зосередились на допомозі іншим. За півтори роки війни громада прихистила понад п`ять тисяч переселенців та два бізнеси з Херсонщини та Сумщини:
“Ми тут не ділимо: це наші, чи не наші, ми разом всі. І вже здружилися. Єдина проблема була ― це житло. Але місто допомогло, бо ми на прямому зв'язку з міським головою”, ―
розповідає Геннадій Галецький.
